27 січня 2024-го у КБУ «Чернівецький центр культурних послуг» відбулася поетична вистава театру «Зграя» за віршами Пауля Целана. Режисер спектаклю «Ти теж говори» – Світлана Попович. На восьмому театральному фестивалі «Комора» у 2022 році у Кам’янець-Подільському у категорії «Молодь» поетична вистава «Ти теж говори…» отримала перемогу у номінації – «Творчий експеримент».
Актори: Владислав Лакуста, Марія Аронович, Інна Тритенко, Світлана Попович.
Поезія Пауля Целана (переклад П. Рихла): Я тут самотній; Ти теж говори (переклад М. Фішбейна); Пісня в пустелі; Я чув, як казали; Вгорі, безшелесно; Фуга смерті; Близкість могил; Але…; Цинерарія; Вечір слів; Голоси; Земля була в них…; Псалом- І.
ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/
23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач.
Від порогу до порогу
Пауль Целан
Кажи й ти,
кажи останнім,
висловлюйся.
Кажи —
проте ні не різниться від так.
Надай мовленому ще й смислу,
дай йому тінь.
Дай йому вдосталь тіні,
дай йому стільки,
щоб вистачило на тебе, розподіленого,
білого між ніччю і днем і ніччю.
Поглянь навколо:
бачиш, як всюди жвавішає —
конає! жвавішає!
Правду каже той, хто висловлює тінь.
Але маліє місце, де ти стоїш:
куди тепер, оголювачу тіней? куди?
Обстежуй вись і возносся.
Ти тоншаєш, стаєш непомітнішим, кращим!
Кращим. Якась нитка,
до якої він хотів спуститися, зірка,
щоб плавати унизу. Внизу,
де він бачить себе мерехтливим:
в мертвім зибу
слова блукливого.
Переклад Василя Стуса
Я тут самотній…
Я тут самотній, квітку попелясту
кладу у вазу, повну чорноти.
За склом живе твоє, сестрице, слово,
і сон мій пурхає нечутно навкруг мене.
Я весь в цвіту годин, що відцвіли.
Для птаха пізнього живиці я зібрав:
несе сніжинку він в своїм рожевім пір’ї;
зернятко льоду в дзьобі через літо.
Цинерарія
Спис, перелітний птах, вже й мури лишились позаду,
біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами,
пагорб яруги усипали зорі полудня —
зелень нетруйна, мов око, розкрите у смерті…
Ми ловимо в пригорщі світлий потік водоспаду:
ту воду темнавих глибин, де леза не вручать нікому.
Ти також виводила пісню, й ми ґрати сплітали в тумані:
можливо, ще з’явиться кат і знов наше серце заб’ється;
можливо, ще вежа гойднеться і шибениця постане;
можливо, ще ми заростем бородою й рудим стане
світле волосся…
Біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами.
У ФБ, на сторінці у пана Володимира Постоловського, заступника директора з АГР КБУ «Чернівецький центр культурних послуг» – Мистецький простір «Шепетівка» (так зрозуміліше і рідніше), можна перегляну фрагменти відео з вчорашньої вистави.
Земля була в них
Земля була в них, а вони
копали.
Вони копали й копали, так спливали
їхні дні, їхні ночі. І вони не славили Бога,
який, як чули вони, жадав цього всього,
який, як чули вони, відав про все це.
Вони копали й не чули більше нічого;
вони не ставали мудріші, не співали пісень,
не вигадували для себе іншої мови.
Вони копали.
Надходила тиша, надходила буря, відтак
надходили води морів.
Я копаю, ти також копаєш, копає й хробак,
і співоче там мовить: вони також копають свій рів.
О хтось, о ніхто, о жоден, о ти:
Куди ж воно йшло, що нікуди не вийшло правцем?
О, ти копаєш, копаю і я, щоб до тебе прийти,
і на пальці у нас уже проростає кільце.
ТИ ТЕЖ ГОВОРИ
Ти теж говори,
говори як останній,
прокажи своє слово.
Говори,
але Ні не відокремлюй від Так.
Надай слову своєму сутності —
дай йому тінь.
Дай йому тіні вдосталь,
дай йому стільки тіні,
скільки, розкиданий довкруг себе, знаєш
між північчю, і полуднем, і північчю.
Оглянься довкола:
дивись, як усе оживає —
при смерті! Оживає!
Істинне слово того, хто промовляє тінями.
Та ось місце, що на ньому стоїш, меншає:
куди тепер, оголений тінню, куди?
Піднімися. Навпомацки вгору.
Тонший станеш ти, незнаніший, витонченіший!
Витонченіший: нитка,
якою вона прагне донизу, зоря:
щоб унизу плинути, унизу,
де вона бачить себе мерехтливою: у хвилях
мандрівних слів.
27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. День, коли світ несе відповідальність за скоєні злочини та події, які не можуть бути забутими.
Дякуємо акторам, режисеру і всім, хто брав участь у виставі!
©Тетяна Спориніна,
фото автора
Postscript…
Мені пригадалася фотовиставка «Дзеркало історії. Спогади про мультинаціональні Чернівці», 17.08.2012. Де я була із своїми друзями. Макс Шаєвич Шиклер вчився з Паулем Целаном в одній гімназії. І Михайло Давидович Котляр, і Макс Шаєвич завжди мали напоготові чергову цікаву та трохи іронічну історію з спогадів минулого… І із Славіком Лебедєвим, Доном Леоном, ми фіксували ці незабутні миті…
Більше фото за посиланням – Фотовиставка «Дзеркало історії»
travel подорожі споглядання 
Залишити коментар